KievTime

kievtime

Столичні розваги: як “зажигали” наші предки

П’яних у маси не пускати

Масові гуляння стали модними у Києві у другій половині XIX століття. Якщо ще 1859 року під час свята на Хрещатицькій площі (нині Майдан) стояли дві гойдалки та три балагани з калачами, пряниками та цукерками, то вже у 60-ті роки XIX століття городяни веселилися на славу. І розваг було набагато більше, ніж сьогодні. На майданах зводили цілі потішні містечка. Крім артистів, виступали клоуни, гімнасти, дресировані коні та собаки. Жартівливі написи на вході в театри говорили: “Въ хотъ”, “Вы хотъ”, “Тіатр Марій Анеток”. Великий балаган містив кілька сотень глядачів. Щоправда, іноді вони йшли розчаровані. Зібравши з публіки гроші за “чудову подорож навколо світу”, актори обводили глядачів навколо табуретки, на якій стояла свічка, що горіла.

Крім балаганів, у забавних містечках були каруселі, гірки та безліч частування. Продавати горілку на масових гуляннях заборонялося, проте п’яних вистачало. Дехто заглядав у шинок напередодні, інші пили горілку прямо на площі, причому з горла. Втім, ця традиція збереглася у Києві досі.

Масові свята проходили, як правило, на Хрещатицькій площі та на порожньому майданчику між Софією та Михайлівським собором. А іноді – між Сінною площею та Обсерваторною вулицею, де згодом виник бульвар. Але наприкінці XIX століття гуляння киянам набридли. Городяни середнього достатку віддавали перевагу балаганам театри, цирки, вокзали. І забавні містечка перебралися на далеку Деміївку.

Свято на вокзалі

Розваг вистачало й у звичайні дні. Наприклад, у міському театрі представляли “живі картини” – сценки з акторами, що застигли у нерухомих позах. Брати участь у них не гидували навіть жінки з вищого суспільства. На народному театрі показували життя ремісника – жителя подільської “Магдебургии”. Гастролюючі паноптикуми (музеї воскових фігур) найчастіше зображували сцени вбивств. Хіба що як виняток у 1851 р. хтось пан Вернер привіз до Києва гарненьку механічну ляльку Бабетту. Вона не мало не мало кружляла з відвідувачами під музику. А на запитання, чи не втомилася, лялька заперечливо хитала головою.

Досить дивна розвага тих часів – дивитися на виродків. Чимало галасу в Києві наробили гастролі Юлії Пастрани, яка була схожа на мавпу. Преса писала, що дівчині було 18–20 років, а зріст – не більше 142 см. При цьому обличчя її точно нагадувало мавпу роду орангутангів.

Цікаво, що розважальні заклади у Старому Києві називалися вокзалами. На ім’я англійки Джейн Вокс, яка відкрила під Лондоном павільйон, де проходили концерти, спектаклі та банкети для фешенебельної публіки. Роль вокзалів у старому Києві грали парки з чайними будиночками. Тут подавали груші, виноград, сливи, рідкісні сорти яблук, вишні, а також кефір, кумис та кисле молоко. Після появи залізниці розважальні заходи з танцями, музикою та частуванням стали влаштовувати при станціях, тому вони також почали називатися вокзалами.

Велосипед – не для жінок

У 1869 р. у київських газетах з’явилася перша згадка про велосипед. А серед простого люду навіть поповзли чутки про… чорти, що роз’їжджають серед білого дня на колесах. Міська влада вирішила вчинити радикально – вони заборонили велосипедистам з’являтися на дорогах та лякати коней. Для катання їм відвели середню алею Маріїнського парку. Втім, у сучасних велосипедистів немає цього.

Цікаво, що жінкам зовсім заборонялося їздити містом. І навіть коли в 1892 р. влада відкрила місто для велосипедів, дамам потрібно було мати при собі письмовий дозвіл від міських чиновників. У 1899 р. Дума склала звід велосипедних правил. Їздоку, наприклад, наказувалося, побачивши хресну ходу, злізти з велосипеда. Київські рабини доповнили ці правила, заборонивши євреям їздити суботами. А щоб велосипедом не користувалися терористи, Дума заборонила пересуватися на двох колесах, якщо в місто приїжджала “найвища особа”.

Повітряні кулі та поштові голуби

Помітне захоплення на той час – запуск повітряних куль. Їх почали пускати у місті ще 1807 р. з ініціативи військових. Однак у 1860 році з відкриттям у Києві платного парку Шато-де-Флер запуск повітряних куль влився у програму масових розваг.

А у другій половині XIX століття кияни повально захопилися розведенням поштових голубів. Початок цієї гри поклав штабс-капітан Арендт, який у 1873 році влаштував у Новій Печерській фортеці невелику голуб’ятню. Вже 1891 року в 344 міських пташників було понад 10 тис. голубів, і 852 їх вважалися поштовими. Птахи долали відстань до тисячі кілометрів. І поверталися з депешами точно на ті місця, де були влаштовані їхні голубники. Нині голуби, як відомо, перекваліфікувалися – із листоноші на символ щасливого сімейного життя, який “працює” практично на кожному весіллі.

Як святкували Різдво у Києві

У дореволюційні часи свято Різдва Христового було одним із найулюбленіших і найшанованіших. Православному населенню Російської імперії давали можливість його гідно відзначити. Тому в так званих “Київських календарях”, що видавалися наприкінці XIX і на початку ХХ століття щороку, до списку “неприсутних” (тобто вихідних) днів для всіх офіційних установ та підприємств міста значилося не тільки саме Різдво, а й наступні дві доби. Ще один вихідний покладався на Новий рік. Різдво, як відомо, передувало новорічному святу; саме на його честь встановлювали вічнозелені ялинки, які прикрашала зірка про п’ять, шість або навіть вісім кінців, – пам’ять про Віфлеємську зірку, що зійшла над місцем Різдва. Вважалося, що Різдво – свято релігійне та сімейне, а Новий рік призначений для балів та візитів. Взагалі ж святковий настрій не покидав городян протягом усіх свят – від Різдва до Водохреща. Навіть пісні середи та п’ятниці у ці святкові дні оголошувалися “всеїдними”.