Природа і екологія

Мільйон бобрів завойовує Євразію: на добро чи на зло?

Нові дані показують: чисельність бобрів у  Євразії різко недооцінювалася. Їх тут мільйон, а незабаром буде набагато більше. Тоді бобри повністю змінять наш ландшафт — причому на краще. Як не дивно, ці істоти здатні заселити не лише ліси, а й тундру, степ і навіть морські береги. По дорозі вони повністю змінюють екосистему, а також шанси на виживання у ній людей. Почався процес бобриної реконкісти трохи раніше — і тисячі людей було б врятовано. Спробуймо розібратися чому.

У Global Ecology and Conservation вийшла стаття, де заявляється: уперше в новітній історії кількість бобрів у Євразії досягла 1,2 мільйона, перевищивши мільйонну позначку. Чи багато це чи мало? Вважається, що кілька століть тому їх у Євразії проживало до 400 мільйонів – утричі разів більше.

На відміну від минулих століть, боброві шапки та шуби не модні. Звичайно, є певна кількість любителів «бобрового струменя», вмісту анальних залоз тварини. Деяка частина населення – звісно ж, помилково – вважає, що цей водовідштовхувальний склад підвищує потенцію. Але в наш час є й ефективніші та дешевші засоби такого роду, тому масового винищення бобрів з такої причини чекати не варто.

Все це означає, що вони мають можливість найближчим часом збільшити своє євразійське поголів’я в сотні разів. Ці тварини радикально змінюють ландшафти, де з’являються. Значить, від завоювання Євразії, що ведеться ними, природа навколо нас не може не змінитися. Добре це чи погано?

Змішування бобра зі злом

Багато хто схиляється до другого варіанту. Дуже часто ставлення людей до найбільших гризунів північної півкулі досить насторожене. Будь-який дачник знає: з’явилися в окрузі бобри – скоро піднімуться ґрунтові води, навесні дачу може залити. Та й без підтоплень ці звірі – непрості сусіди.

Подивіться в новини: Скажений бобер атакував і вклав до лікарні трьох людей на Рівненщині; то перебив стегнову артерію рибака, який спробував з ним сфотографуватися (той помер, Білорусія, 2013 рік). Інші з таких нападників ставлять рекорди за розмірами: у Латвії бобер напав на чоловіка і взяв його в полон, в Рязанській області мігруючий бобер, що прямо посеред села вкусив вчительку (та прийняла його за кошеня), після смерті був виміряний і виявився вагою 30 кілограмів і завдовжки 1,2 метра.

Все це створює у багатьох почуття бобероапокаліпсису, що наближається. Типовий заголовок преси з цього питання: «У Калінінградській області вирішили відстріляти 614 бобрів через шкоду природі». Губернатор цього регіону навіть спробував на федеральному рівні “пробити” статус бобрів як шкідливих тварин. Ідея місцевого чиновника проста: «Є думка, що бобри є для Калінінградської області шкідливими тваринами (бо, власне, їх до п’ятдесят якогось року в принципі не існувало)».

Його, здавалося б, можна зрозуміти: вже є випадки, коли інвестори відмовлялися від будівництва у цьому регіоні виробництв через «бобрину загрозу».

При цьому слід розуміти, що зараз проблема тільки у своїй початковій фазі: за оцінками, поки цих звірів у Калінінградській області всього кілька тисяч, потенційно ці тварини здатні розмножитися тут значно сильніше.

Але більш уважний погляд на ситуацію з бобром показує: ті, хто оцінюють їх негативно, просто дуже мало знають про цього звіра та його реальний вплив на природу.

Чого ми не знаємо про бобра?

Зрозуміло, вони завжди будували греблі і змінювали ландшафт. Аж до кількох мільйонів років тому клімат на планеті був набагато теплішим, ніж сьогодні. І, як і в усі теплі епохи, набагато стабільніше – він не знав чергувань льодовикових періодів та міжльодовикових. У такому світі водному гризуну не так сильно потрібен притулок від холодної зими та спекотного літа. Адже чим тепліше, тим більше опадів і тим нижча загроза погодної нестабільності – різке коливання рівнів водойм.

Кілька мільйонів років тому почало холодати (власне, і досі клімат холодніший за ту епоху). Три мільйони років тому бобри виду Dipoides (трохи менше від нинішніх) побудували перші греблі. Наскільки нам відомо, це був перший випадок в історії Землі, коли живі створіння почали будувати складні гідротехнічні споруди. Люди повторили цей подвиг набагато пізніше.

Боброва гребель тільки здається простим місивом з гілок і ґрунту: насправді це дуже багатофункціональна споруда, що має відношення не тільки до створення зручного житла, а й до вирощування їжі для цього гризуна.

Гребля створює «вікно» – область, де струм води, що ллється через греблю, не дає їй замерзати, і звідки звір може вийти на поверхню. Крім того, піднімаючи рівень води, мінідамба дає бобру можливість робити вхід у свою хатку підводним – щоб хижак не побачив момент виходу та не зміг його там чатувати. Верх хатки виступає над водою. Туди впаде сніг, що теплоізолює «будинок» взимку і утруднює замерзання.

мінідамба дає бобру можливість робити вхід у свою хатку

Влітку створене твариною водосховище має більш стабільну площу – і в ньому інтенсивніше зростають водні рослини – такі, що потребують чистої води та кріпляться до дна водойми. Маленькі річки та струмки зазвичай не дають їм стабільного місця для виживання, тому що влітку сильно меліють — але не там, де є боброві греблі.

Інакше кажучи, тваринна гідротехніка як захищає бобра від холодів, а вхід у його будинок – від хижаків, а й створює «ділянку», де росте його улюблена літня їжа – водні рослини, потребують спокійних і чистих вод.

До того ж бобер, активно харчуючись деревами (зокрема тими, що на зиму звалює у свій водоймище), випорожнюється у воду, різко збагачуючи дно водойми азотом і фосфором, яких зазвичай у воді нестача. За рахунок цього він нарощує загальну біомасу водних рослин та екосистем загалом: завдяки «внесенню добрив» їм стає простіше зростати.

Через кілька років дерев навколо ще достатньо – бобер не може зажадати їх надто багато. Тим більше, що на берегах створеного ним водоймища вони ростуть активніше, благо його фекалії вносять у ґрунт більше азоту та фосфору, та й стабільний рівень ґрунтових вод спрощує зростання дерев. Але самому будівельнику греблі це місце вже не дуже подобається: за кожним новим деревом треба ходити все далі. Тоді він мігрує у нове місце і будує собі там нову греблю та хатку.

В результаті на одну бобрину сім’ю (їх пари стабільні до смерті одного з двох) за їхнє життя припадає до 5-6 гребель. Як ми вже зазначали, загалом у Євразії жило до 400 мільйонів бобрів. Тобто кількість їхніх гребель могла, у прямому значенні цих слів, перевищити мільярд. У цій цифрі немає нічого неймовірного: на Вогняній Землі на супутникових фото видно 206 тисяч гребель на 73 тисячі квадратних кілометрів. Причому в лісах ця щільність помітно вища, подекуди перевищуючи 15 штук на квадратний кілометр. Усього бобрів тут 70-110 тисяч (їх вважати набагато складніше, ніж помітні з космосу греблі).

Греблі перетворюють на «боброві луки» не лише лісисті місцевості. Ці тварини можуть будувати греблі та хатки і з чагарників. На тій же Вогняній Землі за рахунок цього вони заселили не лише степи, а й тундри, затопивши своїми водосховищами 315 кілометрів квадратних, майже 1% від території, яку колонізували.

Невидима сторона темного виру

Крім легко помітних оком гребель, ця тварина вносить у ландшафт ще один найважливіший тип модифікацій, які ми помічаємо рідше. Бобри риють канали двох типів. Перший з них – «вантажні»: якщо кормові, цікаві йому види дерев стоять на відшибі від водоймища, він, для спрощення заготовок на зиму, прокладає до них канал в 0,5-0,8 метра завширшки, яким «сплавляє» великі фрагменти дерев.

Другий тип каналів – «пасажирські»: їх він риє на дні, поглиблюючи русла дрібних струмочків та річок, що сполучають між собою водойми. Це, в лісових умовах, потрібно йому, щоб без ризику пересуватися ними від одного місця до іншого, що дуже важливо під час міграцій.

А міграції цей вид влаштовує раз на кілька років. У певному сенсі саме бобри, а не люди, винайшли перше «кочове землеробство». Тільки якщо у людей одне зветься підсічно-вогневим, то у бобра його точніше назвати заливно-луговим. Коли він будує дамбу, то використовує дерева, що ростуть по берегах водойми. Частина дерев може затопити, і тоді вони йдуть на зимовий запас їжі. Якщо затоплених дерев немає – бобер почне валити та звалювати у воду дерева з берега свого водосховища.

бобер у воді

До речі, про «землеробство». Коли тварина потрапляє в сухе місце існування – наприклад, в оренбурзький степ – воно починає займатися іригацією. Побудувавши греблю на струмку, звір спочатку забезпечує запас води. У оренбурзькому степу середня ширина русла після приходу бобра збільшується з 0,65 до 13,5 метра, глибина зростає з 0,25 до 0,9 метра. А потім він починає вести вбік від свого водосховища канали.

Дослідники з Оренбурзького заповідника описують їх так: “Канали виконують функцію зрошення, тим самим збільшуючи площу зволоження берегової зони”. Що це дає звірові – зрозуміло. Чим вище зволоження навколо його житла, тим швидше там почнуть рости дерева, якими він харчується.

Кандидат біологічних наук Володимир Лавров розвиває думку: «Міняючи ландшафт, бобер створює біотопи для цілого комплексу живих організмів. Це сприяє біологічному розмаїттю. Зоопланктон, бентос сприяють розвитку живих організмів у воді, тому з появою бобера в запрудах стає більше риби.

Норка, видра, ласка, горностай з’являються майже відразу за бобром. Адже в природі як? Звалив бобер дерево, погриз кору і залишив, а потім козуля прийшла, лось – і вони теж знайшли собі їжу… Те саме птахи, земноводні, плазуни. Бобер зберігає поверхневі води, що дуже важливо під час посух. Коли літо видається посушливим, воду пожежники часто беруть саме з бобрових запруд».

Вчений також критикує ідею, що бобри призводять до заболочування місцевості. Ця тварина не живе в болоті: їй життєво важливо поглибити водоймища і мати в них регулярну проточну течію, інакше взимку поверхня її «водосховища» замерзне.

Згодом, наголошує вчений, бобер створює зовсім не болота, а скоріше їхню протилежність: «Знову ж такий процес прискорює утворення мулу, а він – основа для утворення заплавних заплавних лук. Тут уже беззастережно велика користь для сільського господарства».

Загальна дія бобра на видову різноманітність безсумнівно: він його збільшує. За рахунок кочівлі він ніколи не знищує деревну рослинність повністю, тим більше, що багато її видів взагалі не любить – наприклад, ялина, сосну, дуб.

А через збільшення глибини та розмірів водойм у зоні його проживання через лічені роки з’являються водоплавні птахи, яких раніше ніколи не було – крякви, чирки, водні комахи (ті ж бабки) та багато іншого. Покинуті боброві хатки охоче колонізують видри (якщо гребля обросла і не зруйнувалася) і навіть лисиці (якщо її одного разу зруйнували весняні води, і хатка вища за рівень води).

Діяльність гризуна полегшує життя інших тварин. Як констатують мисливці: «кормове навантаження копитних тварин на території розташування бобрових колоній виявилося у 4–8 разів вищим, ніж у навколишніх угіддях. Кора та пагони дерев і чагарників, звалених бобрами, але ще повністю не оброблених ними чи «завислих» над землею, виявилися повністю використані лосем, оленем, козулею та зайцем».

Чи переможе людина бобра і здоровий глузд?

Тож ми спостерігаємо досить дивну ситуацію. З одного боку, у світі зростає кількість опадів, що веде до періодичних повеней у Європі. З іншого –  влітку падає рівень ґрунтових вод, через що горять торфовища, через що в інші роки помирають по сім-вісім тисяч людей.

Теоретично, євразійський бобер – найпростіший і безкоштовний засіб полегшити обидві проблеми. Ущільнені річки різко знижують силу повеней. В Україні може жити не кілька сотень тисяч, як зараз, а до статисяч бобрів, які здатні підтримувати мережу в в півмільйона діючих гребель, зберігаючи ґрунтові води високими цілий рік і не даючи річкам сильно виходити з берегів при затяжних дощах.

Причина такої дивної поведінки зрозуміла: люди не замислюються над тим, що саме вони почали війну з бобром, майже знищивши його; що побудовані ними дачі розташовані без урахування гідрологічної безпеки, часто там, де за всіма нормами будувати не можна; що повені довкола колишнього Кенігсберга почалися теж не просто так, а лише після виведення там цього гризуна.

Незважаючи на легку абсурдність ситуації, вона навряд чи має викликати песимізм. Не варто турбуватися, що влада зможе перемогти бобра. І не лише тому, що одночасно їм доводиться боротися ще й з повенями чи торф’яними пожежами. Важливіше те, що поведінка людей нашій країні сильно змінилося. Як кажуть самі прихильники боброциду:  «…полювати на бобра ой як непросто. Доводиться лазити по болотах, озерах, лісових річках, серед мотлоху, гнилища та завалів».

У наш час люди дуже люблять комфорт, а мінлива мода давно ігнорує хутро гризунів. Швидше за все, бобрина реконкіста Євразії закінчиться повним успіхом – ми хочемо цього чи ні.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button